Автор: admin

Коломойський ніколи не захоплювався благодійністю. На відміну, наприклад, від Пінчука, який вважає себе покровителем мистецтв, або Ахметова, на телеканалі якого часто любили згадувати, як Рінат Леонідович допомагає жителям Донбасу. Щоправда, деякий час Коломойський фінансував футбольний клуб “Дніпро”, який навряд чи приносив якийсь прибуток. Але це не можна назвати благодійністю. Для олігархів мати свій футбольний клуб – це як трипалубна яхта біля берегів Сардинії. Дорога іграшка.

Гроші та ресурси, які витратив Коломойський на перемогу Зеленського, не були благодійною допомогою. Це була інвестиція. Вже через два тижні після інавгурації Зеленський починає розраховуватися з олігархом за підтримку на виборах. Причому не власними, а державними грошима.

На початку червня 2019 року Фонд державного майна змінив склад наглядової ради “Центренерго”. Ця державна компанія генерує близько 8% всієї електроенергії України, їй належать три теплові електростанції: Вуглегірська, Зміївська та Тріпільська. 26 червня нова наглядова рада “Центренерго” змінює директора. Новий керівник Володимир Потапенко майже відразу після свого призначення підписав прямі договори про продаж електроенергії компаніям Ігоря Коломойського. Електроенергія продавалася за цінами значно нижчими за ринкові. При цьому новий керівник ігнорував більш вигідні пропозиції від інших покупців.

В результаті такого дивного менеджменту державна компанія “Центренерго” за неповні чотири місяці недоотримала 700 млн гривень (28 млн доларів). За підсумками 2019 року чистий збиток “Центренерго” перевищив 2 млрд гривень (80 млн доларів). Хоча і в 2018 році, і роком раніше, ця компанія стабільно показувала непоганий прибуток.

На цьому місці хтось, мабуть, запитає: “А як же уряд? Чому він дозволив обкрадати державну компанію?” Щоб відповісти на ці питання, потрібно згадати, кого Володимир Зеленський призначив на посаду прем’єр-міністра. Цією людиною став 35-річний Олексій Гончарук — наймолодший голова уряду в історії України (попередній рекорд належав 40-річному Арсенію Яценюку).

До свого призначення на другу за впливом посаду в країні у Гончарука не було жодного досвіду керівництва в державній сфері чи приватному бізнесі. Він ніколи не обіймав виборну посаду. Формально з 2007 року Олексій Гончарук вважався адвокатом і очолював кілька громадських організацій. Але в 2012 році він заробляв, знімаючись у масовці на телешоу Андрія Пальчевського. На YouTube все ще є відеоролик, де можна побачити Гончарука в ролі глядача в студії.

Робота в масовці — одна з найменш оплачуваних робіт у Києві, на яку погоджуються тільки бідні студенти, безробітні та пенсіонери. В той час за неї платили 100-200 гривень (4-8 доларів) на день. За ці гроші людина мала сидіти 8 або навіть 10 годин і плескати в долоні за командою. “Адвокат” та “громадський діяч” Гончарук працював у масовці.

І ось саме цій людині без досвіду Зеленський вирішив довірити економіку України. Зараз уже зрозуміло, що це призначення сталося лише тому, що групі Коломойського був потрібен прем’єр-міністр, який без зайвих запитань підписуватиме необхідні документи, і на якого потім легко можна буде звалити всі проблеми.

Так воно і сталося. Наприкінці 2019 року дефіцит державного бюджету України зріс до 120 мільярдів гривень, що на 30 мільярдів більше, ніж передбачено законом про бюджет. Держава не отримала майже 37 мільярдів запланованих надходжень від митниці та податкової. Бюджет був виконаний лише завдяки внутрішнім позикам під високі відсотки.

У 2019 році Міністерство фінансів продало облігації внутрішньої державної позики на 227 млрд гривень (понад 9 млрд доларів), що на 249,4% більше, ніж у 2018 році. Середня відсоткова ставка позик склала 16,9% річних. Крім того, було позичено 4,331 млрд доларів (+24,5% порівняно з 2018 роком) та 387 млн євро. За півроку Зеленський та його “нові обличчя” зруйнували стабільне зростання економіки, яке їм залишив Порошенко, та почали жити в борг. За 4,5 роки правління Зеленського державний борг України зріс з 80 до 145 млрд. доларів.

Олексій Гончарук був дилетантом, але не ідіотом. Він розумів, що відбувається навколо “Центренерго”, і що колись його можуть звинуватити в цій крадіжці. 26 лютого 2020 року Кабінет міністрів під головуванням Гончарука прийняв рішення про заміну керівництва компанії “Центренерго” та підготовку її до приватизації.

Через два дні, 28 лютого, прем’єр-міністра викликав до себе президент. Як стверджують джерела видання “Дзеркало тижня”, під час цієї розмови Зеленський заявив, що Коломойський вкрай незадоволений заміною керівника “Центренерго”. Ввечері того ж дня голова президентської фракції “Слуга народу” Давид Арахамія повідомив пресі, що в уряді плануються кадрові рішення. Історія ця завершилася тим, що 4 березня, через тиждень після того, як Гончарук перейшов дорогу Коломойському, він був звільнений з посади прем’єр-міністра України “за власним бажанням”.

Після відставки Олексій Гончарук зник із публічної політики і через півроку виїхав у США, де провів майже два роки. На початку 2022 року, через два місяці після початку війни, він повернувся в Україну. У 2023 році колишній прем’єр заявив, що очолив наглядову раду громадської організації “Аеророзвідка”, яка конструює дрони для армії.

>>> 20. Олімпіада та любов до грошей

Зміст

Розгромна перемога над Порошенком надихнула не тільки новообраного президента, а й тих, хто чекав результат виборів з-за кордону. 16 травня 2019 року, ще до офіційної інавгурації, в Україну вперше за два роки прилетів Коломойський. Після звільнення з посади голови Дніпропетровської обласної адміністрації він спочатку жив у Швейцарії, а потім, через побоювання арешту та видачі в США, переїхав в Ізраїль, який не видає своїх громадян за запитом інших держав. За даними українських правоохоронців, колишній власник ПриватБанку отримав ізраїльський паспорт ще в 1995 році. Там, у курортному місті Герцлія, Коломойський проживав до перемоги Зеленського.

У часи Порошенка проблеми олігарха не обмежувалися лише ПриватБанком. З березня по серпень 2015 року, паралельно з виведенням понад 5 мільярдів доларів з ПриватБанку, Коломойський розгорнув схему розграбунку державної “Укрнафти”, де він був міноритарним акціонером, але контролював менеджмент. Керівники цього підприємства незаконно передали п’яти приватним компаніям нафту загальною вартістю понад 10 млрд. гривень (450 млн. доларів), але “Укрнафта” кошти за неї так і не отримала.

У липні 2015 року схему повторили в реверсному режимі. Менеджмент Коломойського перерахував з рахунків “Укрнафти” на фіктивні фірми понад 3 млрд гривень (135 млн доларів) за поставку нафтопродуктів. Як ви вже здогадались, жодних нафтопродуктів чи повернення грошей підприємство не отримало.

Через три дні після того, як літак Коломойського приземлився в Києві, в Україну повернувся ще один одіозний персонаж — колишній заступник Адміністрації президента Януковича Андрій Портнов. Всі п’ять років президентства Порошенка він проживав в еміграції: спочатку в Москві, а потім у Відні.

У Портнова цікава біографія. Народився і виріс у Луганську. На початку 90-х, ще навчаючись на заочному відділенні місцевого університету, почав працювати юристом підприємства з торгівлі нафтопродуктами. У 1997 році 24-річний Андрій Портнов переїхав до Києва, де якимсь чином отримав посаду в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку. Дивно, але вже через кілька місяців після призначення він почав швидко просуватися по кар’єрній драбині. У 28 років Портнов отримав керівну посаду в цій організації: став начальником управління корпоративних фінансів.

І ось багатообіцяюча кар’єра молодого провінційного юриста раптово переривається. Через рік після призначення на нову посаду Портнов звільняється з державної служби і переходить в приватний бізнес. Він відкриває власну юридичну практику з супроводження інвестиційних угод, у тому числі досить сумнівного характеру. Саме тоді Андрій Портнов познайомився з Коломойським і Медведчуком.

У 2005 році Портнов починає активно цікавитися політикою та стає керівником юридичного департаменту передвиборчого штабу Юлії Тимошенко. За словами колишнього кандидата в президенти Михайла Бродського, Портнова привів у штаб прем’єр-міністра скандальний політик і бізнесмен Богдан Губський, якого неодноразово звинувачували в рейдерських захопленнях чужої власності.

Характерною рисою Тимошенко як політика завжди була її нерозбірливість у кандидатурах для своєї команди. Тоді, у 2005-2009 роках, її взагалі мало хвилювало, яку біографію та погляди мають її соратники. Головне, яку користь ця людина може принести. І оскільки Портнов показав себе ефективним лобістом, він отримав місце в партійному списку Блоку Юлії Тимошенко та у 2006 році став народним депутатом.

Після перемоги Януковича у 2010 році Андрій Портнов швидко залишає команду Юлії Тимошенко і переходить на роботу до нового президента, на посаду заступника керівника Адміністрації глави держави.

У нашій історії Андрій Портнов цікавий тим, що він створив і багато років контролював незаконну систему впливу на суди. Спочатку це робилося шляхом хабарів, шантажу або погроз. Згодом, коли Портнов став частиною команди Януковича, він уже сам обирав і погоджував кандидатури суддів.

Українська правоохоронна система була настільки недосконала, що Портнову вдавалося контролювати суди навіть тоді, коли він перебував в опозиції до президента Ющенка. І що зовсім неймовірно, йому вдавалося просувати потрібні судові рішення навіть після своєї втечі з України у 2014 році. Звичайно, за часів Порошенка все трохи ускладнилося, але у Портнова все ще залишалися міцні зв’язки в судовій системі.

Колишній заступник голови Адміністрації президента Януковича ніколи не приховував, що ненавидить все, що стосується українського національного відродження. Однак це побічний, моральний аспект цієї справи. Але ось що цікаво. Після приходу до влади Зеленського в його Адміністрації (перейменованій майже відразу в Офіс президента) з’явилися люди, пов’язані з Портновим: Андрій Смирнов і Олег Татаров. Вони стали заступниками керівника Офісу президента і відповідали за взаємодію з судами та правоохоронними органами. Як згодом виявилося, новому президенту дуже сподобалася ідея впливати на українські суди. Але тепер судді Портнова обслуговували інтереси не Януковича, а Зеленського.

Далі ще цікавіше. Влітку 2019 року Портнов починає публікувати в своєму Телеграм-каналі інформацію про хід досудового розслідування проти колишнього президента Петра Порошенка. При цьому він ділився інформацією, якою міг володіти лише керівник Державного бюро розслідувань Роман Труба. І публікував цю інформацію Портнов раніше, ніж голова ДБР.

Коли Романа Трубу запитали, яким чином Портнов першим отримує службову інформацію Державного бюро розслідувань, той просто нічого не міг пояснити. Витік інформації продовжувався кілька тижнів. Здавалося, Портнов просто сміявся над усіма, хизуючись своїми можливостями.

З усього цього було зрозуміло одне: новий президент Зеленський не тільки взяв у свою команду проросійського чиновника з команди Януковича, а й фактично віддав йому контроль над ключовим відомством досудового розслідування.

Є вагомі підстави вважати, що у лютому 2022 року, у разі захоплення російськими військами Києва, Андрій Портнов разом з головою Окружного адміністративного суду Києва (ОАСК) Павлом Вовком повинен був сприяти поверненню до влади колишнього президента Януковича. Про це свідчить той факт, що 14 січня 2022 року, за місяць до повномасштабного вторгнення, ОАСК прийняв до розгляду та відкрив провадження за позовом Януковича проти Верховної Ради України.

У своєму позові втікач, який на той час вже був засуджений заочно до 13 років позбавлення волі, вимагав визнати незаконним позбавлення його звання президента. Окружний адміністративний суд не тільки відкрив провадження за цією справою, але й призначив її до розгляду у порядку спрощеного провадження, без виклику сторін та проведення судового засідання. Тобто, рішення суду за цим позовом могло бути прийняте практично в будь-який момент.

Засідання за справою призначили на 16 лютого 2022 року: той самий день, який за даними американської розвідки вважався днем початку війни. Але, як ми знаємо, вторгнення того дня не сталося. Ймовірно, Путін пообіцяв Сі Цзіньпіну не починати війну до завершення Олімпіади в Пекіні. На радощах Зеленський подумав, що все обійшлося, і оголосив 16 лютого новим державним святом Днем єдності. Мабуть, з точки зору досвідченого коміка, свято — це саме те, що всім було потрібно в той момент.

16 лютого Окружний адміністративний суд Києва переніс засідання за позовом Януковича в український парламент на невизначений термін. Не закрив провадження, а оголосив, що про розгляд справи буде повідомлено додатково. Без сумніву, розгляд справи мав відбутися. Але тільки після того, як Київ захоплять російські війська. Голова ОАСК Павло Вовк разом зі своїм багаторічним куратором Андрієм Портновим повинні були “освятити” судове рішення про повернення до влади Віктора Януковича, зробивши його легітимним президентом після втечі або вбивства Зеленського.

Формально це лише підозри, і хтось цілком може назвати все це збігом. Після початку війни Портнов і Вовк все ще залишаються добрими друзями української системи влади. Хоча вони вже кілька років перебувають під санкціями США, Офіс президента Зеленського не має до них жодних претензій.

>>> 19. На варті інтересів Коломойського

Зміст

У другому турі президентських виборів Володимир Зеленський отримав рекордну кількість голосів. За нього проголосували 73,22% виборців, або 13,5 мільйонів українців. Звісно, серед цих людей далеко не всі були відданими шанувальниками коміка. У першому турі за Зеленського проголосували 30,6% виборців, за його головного конкурента Петра Порошенка — 17,8%. Проте антипатія до діючого тоді президента була настільки велика, що Зеленський перед другим туром зумів акумулювати переважну більшість голосів інших кандидатів.

Базовий електорат Зеленського складали молодь та жінки: особливо та їхня частина, яка особливо не цікавиться політикою. Що стосується інших категорій виборців, то тут був дуже широкий спектр. За Зеленського проголосували майже всі прихильники проросійських партій, включно з комуністами (за винятком незначної кількості “справжніх” ідеологічних послідовників Леніна та Сталіна). Всі вони ненавиділи Порошенка за його антиросійську політику та були готові віддати свої голоси кому завгодно, хто зможе його перемогти. Прихильники Путіна та комуністи чудово розуміли, яку небезпеку несе Україні прихід до влади некомпетентного коміка. Саме тому вони за нього голосували. Чим гірше для України, тим краще для Росії.

За Зеленського віддали свої голоси майже всі, хто вважав, що Порошенко корумпований політик і без нього Україні буде краще, навіть з некомпетентним Зеленським. Базу цієї групи склали прихильники Михайла Саакашвілі та мера Львова Андрія Садового. До них також варто додати ультраправих націоналістів з “Азова”. Останні користувалися особливою підтримкою міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який, як відомо, був одним із найзапекліших ворогів Порошенка.

Загалом можна стверджувати, що більшість виборців Зеленського — це люди, які погано розбирались у політиці. Люди, які повірили в рекламний бігборд “Кінець епохи бідності 21 квітня 2019 року”. Люди, які не могли зрозуміти різницю між вигаданим персонажем телесеріалу і справжнім кандидатом у президенти. Люди, які за чисту монету сприймали пропаганду з телеканалу Коломойського, що Зеленський стане для України новим Рональдом Рейганом.

>>> 18. Зеленський і Портнов

Зміст

Недосконалість української політичної системи, яка допустила до влади популіста, має історичне пояснення. Вождизм у всіх своїх проявах частіше за все перемагав у країнах зі слабкими політичними інститутами. Там, де солодка риторика обіцянок легко перемагає логічний шлях сталого розвитку. Майже всі пострадянські республіки, за винятком балтійських країн, з моменту розпаду СРСР пройшли через етап авторитаризму або перебувають в ньому зараз.

Оскільки одна з причин, чому в країнах колишнього Радянського Союзу погано приживається демократія, полягає в слабкості політичних партій, тут слід згадати праймеріз Демократичної партії США. Якщо ви слідкували за подіями 2020 року, то напевно пам’ятаєте, що значна кількість прихильників Берні Сандерса дуже негативно ставилася до Джо Байдена. Але, незважаючи на те, що поразка Берні на попередніх виборах стала шоком для прогресивного крила Демократичної партії, вони підкорилися партійній дисципліні та, стиснувши зуби, у листопаді проголосували за Байдена. Навіть неофіційний лідер прогресистів Александрія Окасіо-Кортес у своєму Інстаграм закликала всіх своїх прихильників проголосувати за Джо Байдена. Всі демократи розуміли, що перемога Трампа принесе набагато більше лиха.

Чи могла статися подібна ситуація в Україні в 2019 році? Абсолютно ні. Будь-яка людина, яка здатна скласти два плюс два, чудово розуміла небезпеку приходу до влади протеже Коломойського. Тим більше політики. Але ні Юлія Тимошенко, ні Арсеній Яценюк, ні навіть Олег Ляшко — ніхто з топ-політиків так званого помаранчевого табору не закликав голосувати за Порошенка. Хоча, можливо, вони вже розуміли, що діючий президент приречений і перемога Зеленському гарантована. Проте це не завадило багатьом письменникам та іншим представникам творчої інтелігенції відкрито виступити на підтримку Порошенка. Політики та громадські активісти цього не зробили.

При всій антипатії до президента Порошенка та його неспроможності боротися з корупцією було очевидно, що угруповання Коломойського становить набагато більшу небезпеку для України. За аналогією з праймеріз Демократичної партії США, опинившись перед дилемою, тверезо мислячі люди цілком логічно мали б вибрати “менше зло”, щоб країна уникнула великої біди. Але в Україні майже всі лідери громадської думки, за винятком патріотичної інтелігенції, вирішили промовчати. Вони проявили підліткову інфантильність і фактично віддали владу в воюючій країні популісту-комедіанту з телеканалу Коломойського.

>>> 17. Виборці Зеленського — хто вони?

Зміст

Як не дивно, але у Порошенка були непогані шанси залишитися президентом на другий термін, навіть за умови, що на перемогу Зеленського активно працював медіахолдинг Коломойського. Проблема була не в ресурсах — проблема була в неправильно обраній стратегії.

Перша причина, чому Порошенко програв, полягала в тому, що його інформаційні телеканали “Прямий” та “5 канал” мали низькі рейтинги. Колись давно, під час першого Майдану, у 2004 році, “5 канал” зіграв вирішальну роль у донесенні правдивої інформації до українців. Але з тих пір мода на телеканали, які цілодобово транслюють новини та інтерв’ю, минула. Тим більше, що на відміну від 2004 року Порошенко вже не мав монополії на цей телевізійний формат. Паралельно з його телеканалами в Україні транслювалися кілька інших інформаційних каналів: “112 Україна”, “Еспресо”, NewsOne та “НАШ”.

Простіше кажучи, новин в ефірі стало забагато, і українці повернулися до традиційного розважального формату з телевізійними шоу, кіно та вечірнім випуском новин. У Порошенка був час змінити ситуацію. Він міг закупити на Заході рейтинговий контент і на базі двох своїх телеканалів створити великий загальнонаціональний канал, який міг би стати конкурентом “1+1” та ICTV. Але колишній президент чомусь був зациклений на інформаційному мовленні та не зовсім розумів, яку силу дають високі телерейтинги його конкурентам.

Коломойський щороку витрачав на “1+1” від 50 до 100 мільйонів доларів. Порошенко, статки якого перевищували 1 мільярд доларів, не був готовий витрачати таку ж суму, або не вважав це доцільним. Тут полягала перша проблема. Неможливо виграти вибори, коли твій суперник має значну перевагу у фінансових та медійних ресурсах.

Друга причина поразки Порошенка полягала в неправильно обраній стратегії виборчої кампанії. Він акцентував свою діяльність на національно-патріотичних гаслах. Вони, загалом, були правильні для розвитку країни, але, делікатно кажучи, не дуже актуальними для багатьох виборців, особливо на Півдні та Сході України. Іншими словами, Порошенко не міг донести свої ідеї до домогосподарки з Маріуполя. Крім того, він програв боротьбу за молодь. Його передвиборче гасло “Армія, Мова, Віра” не знаходило ентузіазму серед молоді, яка в Україні, на відміну від багатьох інших країн, переважно аполітична.

Петро Порошенко міг все виправити, якби замість національно-патріотичних гасел обрав риторику, яка більш близька до виборців Півдня і Сходу. Роблячи акцент на своїх досягненнях (отримання для українців права безвізових подорожей у країни Європейського Союзу, більше 30 місяців стабільного зростання економіки), він міг пообіцяти вступ України до Європейського Союзу. Тобто, “я вже досяг для вас безвізу в ЄС, тепер я здобуду для України вступ до ЄС і зможу значно покращити якість вашого життя”.

Зрозуміло, що навіть якби Петро Порошенко обрав цю виграшну стратегію, за відсутності загальнонаціонального каналу він все одно не зміг би перемогти Зеленського, якого підтримували найбагатші та найвпливовіші олігархи України. Проте Зеленський мав купу недоліків. Кричуща некомпетентність, українофобські жарти та зв’язок із Коломойським могли його знищити. Зеленському пощастило в тому, що просто не було “телекілера”, який би це зробив. Порошенко мав всі необхідні фінансові ресурси для перемоги, але він не розумів того, що давно знав Коломойський. Контроль над загальнонаціональними медіаресурсами дозволяє формувати необхідну громадську думку.

>>> 16. Слабкість політичних інститутів — одна з причин перемоги Зеленського

Зміст