Категорія: ua

Одна з головних проблем Зеленського полягала в тому, що він не контролював антикорупційні органи. Створене в 2015 році Національне антикорупційне бюро (НАБУ) формально мало незалежний статус і не підпорядковувалося президенту, хоча й координувало свою діяльність з Генеральною прокуратурою. Теоретично це могло загрожувати неприємностями багатьом людям з команди Зеленського. З огляду на українську специфіку, до суду така справа не дійшла б, але навіть оприлюднення в пресі звинувачення в корупції могло серйозно зашкодити кар’єрі будь-якого політика.

Цікаво, що НАБУ за часів Зеленського не проявляло особливої активності у розслідуванні корупції серед оточення президента та депутатів його фракції. Наприклад, їх зовсім не цікавила інформація про неофіційну зарплату, яку платять депутатам фракції “Слуга народу”. І їх не хвилювало, чому розкрадаються державні кошти на підрядах з будівництва та ремонту доріг.

Але якийсь результат НАБУ все ж мало показувати. Створення Антикорупційного бюро та початок його діяльності відбувалося за активної підтримки урядів США та країн Західної Європи. Очільники західних посольств почали, як мінімум, цікавитися, коли ж НАБУ почне боротьбу з топ-корупціонерами. Першим іменем у цьому списку був Ігор Коломойський.

Незважаючи на те, що між Зеленським і Коломойським існували деякі розбіжності щодо справи ПриватБанку, в усіх інших питаннях олігарх отримав від нової влади режим максимальної співпраці. Менеджмент Коломойського керував великими державними підприємствами, а його приватні компанії отримували дешеву електроенергію від державних електростанцій, яку потім перепродавали іншим підприємствам.

У перші тижні після початку війни Коломойський настільки обнаглів, що його компанія “Юнайтед Енерджі” просто вкрала у державного “Укренерго” 716 млн грн. (24 млн доларів). Це сталося в березні 2022 року, коли “Юнайтед Енерджі” купила в “Укренерго” електроенергію за пільговою ціною з відстрочкою платежу, після чого відразу продала її зі своєю націнкою, а отримані кошти (716 млн грн) вивела на рахунки закордонної компанії.

Керівництво НАБУ продовжувало обережно балансувати між Зеленським і Заходом, закриваючи очі на Коломойського, але питання ставало принциповим. Всім було зрозуміло: Коломойський — це Аль Капоне в світі української корупції, і без його арешту важко пояснити американцям, у чому ж полягають результати роботи антикорупційних органів України.

У вересні 2023 року Ігор Коломойський несподівано отримав три підозри у вчиненні злочинів: від Бюро економічної безпеки, Служби безпеки України та Офісу генерального прокурора. Олігарха підозрювали в шахрайстві, заволодінні та легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом. На цьому місці слід звернути увагу, що всі три згаданих правоохоронних органи входять у вертикаль влади, яку контролює президент.

Цікаво, що слідчі чомусь забули подати клопотання про арешт майна Коломойського, хоча в справах про шахрайство у великих розмірах це обов’язкова процедура. Після арешту олігарха помістили в ізолятор тимчасового утримання СБУ. Ця організація, на відміну від НАБУ, перебуває під повним контролем президента Зеленського.

Ще однією дивною деталлю цієї справи стало те, що Коломойський відмовився виходити на волю під заставу в розмірі 509 мільйонів гривень (14 млн доларів). На перший погляд, це рішення важко пояснити, враховуючи те, що в 2019 році Ігор Коломойський оцінив свої статки у 8 мільярдів доларів. У більшості випадків підозрювані не бажають довго затримуватись в слідчому ізоляторі і вносять заставу за першої можливості. Однак олігарх цього не зробив.

За інформацією Віталія Шабуніна, керівника громадської організації “Центр протидії корупції”, дії Коломойського і правоохоронних органів, підпорядкованих президенту, зрозуміти не так вже й складно. НАБУ і Антикорупційна прокуратура планували вручити підозру Коломойському на День Незалежності, 24 серпня. Але вирішили відкласти цю процедуру на початок вересня через відрядження керівництва антикорупційних органів у США.

Слідчі НАБУ викликали Коломойського повісткою на 7 вересня. Там йому мали вручити підозру та заарештувати. Щоб випередити НАБУ, контрольовані людьми президента слідчі СБУ і БЕБ скористалися відсутністю керівництва антикорупційних органів і самі вручили підозру. Після чого Коломойський був закритий в ізоляторі СБУ.

Сенс усього цього полягав у тому, щоб захистити Коломойського від ведення його справи слідчими неконтрольованого НАБУ, а також для того, щоб олігарха не утримували під вартою в звичайному ізоляторі. Крім того, слідчі СБУ і БЕБ тепер могли вилучати важливі для НАБУ докази або навпаки ініціювати ознайомлення з матеріалами справи НАБУ через тимчасові доступи.

Головний ризик для Коломойського полягав у тому, що його могли видати в США за звинуваченням у відмиванні грошей. Кількома місяцями раніше Зеленський необачно позбавив свого колишнього бізнес-партнера українського громадянства, щоб викреслити з майбутнього реєстру олігархів. Тому на момент арешту Коломойський формально вважався іноземним громадянином. За рішенням суду його могли видати іншій державі. Але поки Коломойський перебуває в ізоляторі СБУ, він у повній безпеці.

У випадку, якщо Ігор Коломойський внесе заставу і вийде на волю, його можуть арештувати вже по іншому звинуваченню, оскільки в багаторічній діяльності олігарха чимало інших сумнівних епізодів. І цей арешт може бути ініційований вже не СБУ, а НАБУ.

Станом на липень 2024 року Ігор Коломойський перебуває в слідчому ізоляторі СБУ і вносити заставу не збирається.

>>> 27. Невдалі мегапроекти президента

Зміст

Було б помилкою вважати Зеленського маріонеткою, яка беззаперечно виконує всі накази Коломойського. Це не так. Можливо, до перемоги на президентських виборах Зеленський в якомусь сенсі вважав олігарха своїм босом, хоча насправді вони були скоріше бізнес-партнерами. Але після перемоги над Порошенком все змінилося. Колишній комік став самостійною фігурою, який вже на рівних підтримував тісні стосунки з Коломойським.

Слід зазначити, що, незважаючи на сумнівну репутацію колишнього власника ПриватБанку, Зеленський не намагався дистанціюватися від нього після вступу на посаду президента. Він майже одразу призначив головою своєї адміністрації Андрія Богдана — одного з колишніх адвокатів Коломойського. Особистий охоронець президента Максим Донець, як виявилося, також людина Коломойського. До 2019 року він був тілоохоронцем олігарха, після початку виборчої кампанії його призначили охороняти Зеленського.

Як вже відомо, через місяць після приходу до влади Зеленський зробив щедрий подарунок своєму колишньому патрону. Починаючи з липня 2019 року, менеджмент Коломойського почав грабувати державну енергетичну компанію “Центренерго”. Однак олігарх не збирався зупинятися лише на цьому епізоді. Головним призом для нього мало стати повернення ПриватБанку. Після повалення Порошенка у Коломойського для цього були всі можливості. Досить лише кількох судових рішень, про які подбає Андрій Портнов.

Про те, що колишній власник всерйоз планував повернути собі найбільший банк країни, свідчить хронологія дій Окружного адміністративного суду Києва. За кілька днів до другого туру виборів, коли всім вже було зрозуміло, що чинному президенту прийшов час пакувати речі з кабінету, судді одразу ухвалили три рішення на користь Коломойського.

18 квітня 2019 року Окружний адміністративний суд Києва задовольнив позов олігарха до Національного банку та Кабінету міністрів України про неправомірність націоналізації ПриватБанку. Також суд скасував рішення Національного банку про визначення переліку осіб, пов’язаних з банком. У грудні 2016 року саме це рішення Нацбанку стало одним із вирішальних у процесі виведення неплатоспроможного ПриватБанку з ринку.

Ще через два дні, 20 квітня 2019 року, Печерський суд Києва скасував майнову поруку Коломойського по кредитах, які Національний банк видав ПриватБанку у 2013 році. Загальна сума цих кредитів складала 9,2 мільярда гривень.

Все йшло до того, що після приходу до влади Зеленського банк з майже 20 мільйонами клієнтів повернуть колишньому власнику. Але Коломойський не врахував, що справа ПриватБанку стала надто публічною, не тільки в Україні, а й за кордоном. Західних кредиторів почала турбувати перспектива скасування націоналізації найбільшого банку країни. Для України це могло призвести не тільки до підвищення ставок на державні цінні папери, а й до припинення співпраці з Міжнародним валютним фондом. Денаціоналізація ПриватБанку означала, що Україна фактично віддає скандальному олігарху гроші, які були позичені у МВФ.

Ще один нюанс, який робив неможливим сценарій скасування націоналізації, полягав у тому, що держава заклала у капітал Приватбанку власні фінанси. Коломойський віддав державі порожній банк. Він вивів з нього на підставні фірми 5,5 мільярда доларів. Тепер навіть якщо корумпований суд поверне Коломойському ПриватБанк, то він все одно не зможе вести роботу. У випадку денаціоналізації держава повинна забрати з капіталу банку свої кошти (це більше 5 мільярдів доларів), а Коломойський згідно з чинними нормативами НБУ повинен внести цю суму для докапіталізації.

Коломойський не збирався нічого повертати в Україну: вкрадені кошти були сховані по офшорних компаніях і криптогаманцях. Він розумів, що сценарій повернення банку не спрацює. Тому олігарх запропонував інший варіант: держава платить йому компенсацію за ПриватБанк у розмірі 2 мільярди доларів, він стає міноритарним акціонером банку, а держава отримує контрольний пакет акцій. Гроші, виділені Міністерством фінансів, залишаються в капіталі банку. Коломойський також хотів ще одну дрібницю: поставити свій менеджмент на чолі державного ПриватБанку.

Так, ви вгадали. Це улюблена схема Коломойського, яка довгі роки діяла в “Укрнафті”. Якби ця ідея була реалізована, то тоді ПриватБанк чекала б сумна доля цієї державної компанії: він одразу б почав показувати збитки або мінімальний прибуток. Контрольований олігархом менеджмент почав би видавати інсайдерські кредити на пов’язані з Коломойською компанії.

Врешті-решт Зеленський побоявся піти на мирову угоду по ПриватБанку, яку йому пропонував Коломойський. Захист державних інтересів тут ні до чого. Подальші події показали, що Зеленський неодноразово лобіював бізнес-інтереси Коломойського, навіть якщо вони несли очевидні збитки для держави. Просто справа ПриватБанку була у всіх на виду, тому його денаціоналізація могла зруйнувати співпрацю з МВФ.

Цей епізод став першою розбіжністю між Зеленським і Коломойським. Так, олігарху не вдалося отримати хоча б два мільярди доларів за мирову угоду. Втім, він не сильно образився. Було зрозуміло, що положення президента хитке, тому не треба різати курку, яка несе золоті яйця. Часу ще достатньо. За планом Коломойського Україна мала стати для нього надійним тилом на найближчі 10 років, на обидва президентські терміни Зеленського.

>>> 26. Коломойський і тюрма

Зміст

19 травня 2020 року народний депутат Андрій Деркач провів онлайн-конференцію, на якій оприлюднив аудіозапис з окремих частин кількох телефонних розмов між Джо Байденом та Петром Порошенком. За словами парламентарія, цей запис він отримав від журналістів-розслідувачів, усі розмови були записані в кабінеті Порошенка, коли той ще був президентом.

Поруч із Деркачем за столом конференц-залу новинного агентства “Інтерфакс-Україна” сидів народний депутат із фракції “Слуга народу”, колишній журналіст телеканалу “1+1” Олександр Дубінський, та колишній заступник прокурора Генеральної прокуратури України Костянтин Кулік. Обидва мали скандальну репутацію і не раз працювали в інтересах Коломойського. Що стосується Куліка, то в жовтні 2019 року The New York Times повідомила, що саме він був автором документа, який став основою звинувачень у корупції Хантера Байдена під час роботи в Burisma Group.

Як заявив на онлайн-конференції Андрій Деркач, оприлюднені ним матеріали “свідчать про факти міжнародної корупції та держзради на найвищому державному рівні” і “чітко показують… Україною керував Байден”.

Зміст опублікованих аудіозаписів складався, наприклад, із розмови від 22 березня 2016 року, яка була присвячена виділенню Україні 1 млрд доларів бюджетної підтримки. За цю допомогу Байден вимагав від Порошенка посилити боротьбу з корупцією, що було однією з умов співпраці між Україною та МВФ. Також у розмові торкнулися питання відставки генерального прокурора України Віктора Шокіна. За думкою Байдена, Шокін блокував процес очищення Генеральної прокуратури.

У іншій розмові від 18 лютого 2016 року Порошенко визнав, що в нього немає парламентської більшості, оскільки дві з чотирьох фракцій парламенту вийшли з коаліції. Теоретично це було підставою для проведення позачергових виборів, чого Порошенко хотів уникнути.

Це два найцікавіших моменти. Нічого кримінального в розмовах не прозвучало. Тим не менш, Деркач намагався представити свій аудіозапис як підставу для реєстрації кримінального провадження проти Порошенка. Зрозуміло, що через місцеву специфіку це кримінальне провадження не мало судову перспективу. Але сам факт реєстрації такого провадження в Україні, де одним із фігурантів є Джо Байден, міг негативно вплинути на виборчу кампанію в США. Нагадаємо, що брифінг Деркача відбувся у травні 2020 року, коли Джо Байден вже фактично отримав номінацію від Демократичної партії.

Просто уявіть можливі наслідки цієї справи. За кілька тижнів до перших дебатів між Байденом і Трампом Державне бюро розслідувань України викликає Джо Байдена на допит у Київ, а потім оголошує його в розшук у зв’язку з неявкою на допит. Очевидно, це був максимум, на який розраховували автори скандалу.

На щастя, у парламенті зрозуміли, в яку небезпеку намагаються втягнути Україну, тому жодної слідчої комісії у Верховній Раді не створили. А через кілька днів, коли Зеленському на пальцях пояснили, куди його намагається втягнути Деркач, до реєстрації кримінального провадження зник інтерес і у Державного бюро розслідувань.

Ще тоді було зрозуміло, що корені цієї справи ведуть або в Росію, або до команди Трампа — до тих, хто був вкрай не зацікавлений в перемозі Байдена. На перший погляд, найімовірнішим виглядав російський слід. Андрій Деркач у 1993 році закінчив Академію ФСБ у Москві та ніколи особливо не приховував своїх проросійських поглядів. Але, швидше за все, ця історія почалася в Мадриді. Саме там 22 серпня 2019 року відбулася зустріч між заступником голови Офісу президента України Андрієм Єрмаком та радником президента Трампа Руді Джуліані. На цій зустрічі, за інформацією The New York Times, Джуліані наполегливо закликав Єрмака “просто розслідувати кляті речі” (пов’язані з Байденом). Зі свого боку, Джуліані обіцяв прискорити візит українського президента в США і натякнув, що зустріч Зеленського з Трампом залежить від згаданих розслідувань в Україні.

Роль Зеленського в цій історії полягала в тому, що він дав згоду на передачу записів телефонних розмов Деркачу. Ймовірно, вони зберігалися в архіві Офісу президента разом з текстовими стенограмами. Зеленський через свою некомпетентність просто не розумів, до яких наслідків ці записи можуть призвести. Гра на боці Трампа могла поставити під питання двопартійну підтримку України в Конгресі та Сенаті США. Але якщо у випадку з Зеленським все можна було списати на недосвідченість, то чому на цю авантюру погодився Андрій Єрмак, залишається незрозумілим.

Скоріше за все, Зеленського використовували в темну. Це можна зрозуміти з його заяви 20 травня 2020 року, коли президент заявив, що “плівки Деркача” можуть призвести до кримінальної справи проти Порошенка за звинуваченням у держзраді. Цілком можливо, Єрмак пообіцяв Зеленському, що єдиним наслідком оприлюднення розмов будуть проблеми у Порошенка. Про Байдена мова не йшла.

У серпні 2023 року “касетний скандал”, який на тлі війни вже почали забувати, заграв новими фарбами. 3 серпня правоохоронні органи провели обшук в будинку народного депутата Олександра Дубінського − того самого, який сидів поруч з Деркачем, коли той розповідав про записи розмов між Порошенком і Байденом. За офіційною версією, правоохоронці шукали закордонний паспорт Дубінського. За кілька тижнів до цього він виїхав в Австрію, нібито для супроводу на лікування свого хворого батька, хоча насправді полетів відпочивати на курортах Італії та Іспанії. Журналісти про це дізналися, тому стався невеликий скандал. Зеленському потрібно було якось знизити негатив у суспільстві, і він захотів провчити Дубінського.

Тут потрібно пояснити, що Олександр Дубінський – це не зовсім простий депутат. Це колишній журналіст телеканалу Коломойського, який перед виборами зіграв дуже важливу роль для дискредитації Порошенка. Якщо Зеленський зі сцени свого шоу висміював колишнього президента, зображуючи його алкоголіком та нездарою, то Дубінський працював інакше. У своїй телепрограмі “Гроші” він акцентував увагу на корупції Порошенка та його оточення. Якщо порівняти внесок Зеленського та Дубінського в знищення рейтингу колишнього президента, то важко сказати, хто з них більше доклав зусиль.

Звичайно, Дубінський був більш кваліфікованим, але в театрі ляльок Коломойського вакансія президента була лише одна. Доля посміхнулася Зеленському, а Дубінський так і залишився для власника “1+1” простим єврейським хлопчиком, який мав робити брудну роботу.

Після виборів між цими двома персонажами з’явилася певна напруженість, яка з часом тільки посилювалася. Володимир Зеленський став президентом і отримав доступ до величезних фінансових ресурсів. Нагородою Дубінського стало місце у парламентській фракції “Слуга народу” і декілька дрібниць: у листопаді 2019 року журналісти з’ясували, що за кілька років роботи на Коломойського Олександр Дубінський став власником 24 квартир, двох будинків і 17 автомобілів.

Бажаючи покарати Дубінського за несанкціонований виїзд на відпочинок, Зеленський забув, що має справу з досвідченим пропагандистом. Відразу після обшуку Дубінський заявив, що його переслідують, тому що він дав свідчення у справі про держзраду Андрія Деркача. І сліди цієї справи ведуть в Офіс президента.

“Саме Офіс президента Зеленського вимагав від мене участі у створенні слідчої комісії Верховної Ради на тему плівок Порошенка − Байдена. І саме Офіс президента вимагав від мене участі у тій прес-конференції, де Деркач опублікував відповідні плівки”, – заявив Дубінський.

Очевидно, що на таке підвищення ставок депутат пішов перед загрозою кримінальної відповідальності за підробку службових документів. Максимальне покарання за цю статтю передбачає 6 років позбавлення волі. З огляду на близькість Дубінського до Коломойського, у нього було мало шансів опинитися у в’язниці. Але подальший хід подій показав, що самовпевненість Дубінського була передчасною. Справа в тому, що Зеленський дуже гостро сприймає критику та не любить тих, хто його ображає.

Восени 2023 року, вже перебуваючи під домашнім арештом, Дубінський необачно перейшов межу, публікуючи в своєму телеграм-каналі факти корупції Зеленського. Також він допустив кілька особистих нападів проти президента. Цього було достатньо, щоб закрити колишнього соратника в СІЗО. Тепер його вже звинувачували у держзраді. За версією СБУ, Олександр Дубінський разом з Андрієм Деркачем працював на російську розвідку та вів діяльність “спрямовану на розхитування внутрішньополітичної ситуації” та “дискредитацію керівництва країни”. За цю статтю передбачено максимальне покарання до 15 років позбавлення волі.

Станом на початок липня 2024 року Олександр Дубінський досі перебуває в слідчому ізоляторі у Києві. На всі його об’єкти нерухомості та автомобілі накладено арешт. Чи працював Дубінський на росіян, стверджувати не беруся, але багато публікацій, які він розповсюджував через свої соцмережі, справді збігалися з російською пропагандою.

Що стосується епізоду з аудіозаписами розмов між Байденом і Порошенком, то є великі сумніви, що ці плівки Деркач отримав від росіян. Зрозуміло, що Служба безпеки України не може офіційно відстоювати іншу версію, згідно з якою Деркачу передали плівки з Офісу президента України. Тоді б звинувачення в держзраді довелося висувати якщо не Володимиру Зеленському, то вже точно голові його Офісу Андрію Єрмаку.

>>> 25. Справа ПриватБанку. Перші протиріччя між Зеленським та Коломойським

Зміст

До певного часу звичайні українці сприймали Володимира Зеленського як елемент політичного шоу. Так, більшість з них уже почали здогадуватися, що їх обдурили. І не буде жодного прориву до щасливого майбутнього, яке перед виборами їм обіцяв телевізійний комік. Але так було з кожним президентом. Половина країни його ненавидить, половина підтримує. Головне, щоб людям спокійно жилося, і в їхні справи ніхто не ліз.

Показово, що в глибині душі українці чудово розуміють всю небезпеку, яку несуть дилетанти. Це можна зрозуміти з їхнього ставлення до лікарів. У разі серйозної хвороби українці одразу шукають кращого лікаря в місті та самі несуть йому хабар, щоб операція пройшла успішно, і щоб лікар доклав максимум зусиль для порятунку їхнього родича. У час реальної небезпеки для здоров’я їх зовсім не хвилює, що цей лікар корупціонер і все життя брав хабарі. Ніхто не хоче, щоб операцію їм робив поганий лікар або, що ще гірше, новачок без досвіду.

Перша серйозна криза, яка прийшла в Україну разом з коронавірусом, показала, що на виборах 2019 року українці обдурили самі себе. Комік не може захистити населення у разі загрози. Адже його призначення в тому, щоб смішити людей, а не рятувати їх. Ситуацію ускладнювало те, що в нашому випадку на чолі держави стояв корумпований комік.

Давайте згадаємо хронологію подій. Першого хворого на коронавірус в Україні виявили наприкінці лютого 2020 року, на місяць пізніше, ніж у більшості інших країн Європи. Це давало українській владі додатковий час, щоб краще підготуватися до епідемії. І справді, спочатку все виглядало, що Міністерство охорони здоров’я України готове протистояти новому виклику. По телебаченню та через інтернет населенню почали пояснювати необхідність частіше мити руки та не контактувати з тими, хто має ознаки застуди або нещодавно приїхав з-за кордону. Нові інструкції також отримали прикордонники. 31 січня за дорученням президента Зеленського уряд сформував оперативний штаб для боротьби з коронавірусом.

Але далі все пішло за найгіршим сценарієм. Як і в інших країнах, в Україні почалася паніка. Люди почали скуповувати в аптеках медичні маски та ліки від симптомів застуди. Вартість звичайної медичної маски зросла з 1 до 17 гривень.

На початку березня 2020 року виник скандал. На іспанському телебаченні показали сюжет про прибуття вантажу медичних масок та респіраторів українського виробництва. Як згодом виявилося, у лютому з України вивезли 118 тонн масок з фільтром і 408 тонн масок без фільтра. У більшості інших країн уже діяла заборона на експорт цих медичних виробів. Але не в Україні. Секретар Ради національної безпеки і оборони Олексій Данилов ще 31 січня і 3 лютого направив два листи прем’єр-міністру Олексію Гончаруку про необхідність введення заборони на вивезення медичних масок. Тим не менш, уряд більше місяця ніяк не реагував. Заборону на експорт цієї продукції ввели лише 11 березня, коли з України вже вивезли мільйони масок. Нагадаю, що на той час в країні більше місяця діяв оперативний штаб на чолі з президентом.

20 березня 2020 року в Україні підтвердили вже 40 випадків зараження Covid-19. До появи вакцини ще дуже далеко. Поки що вся увага прикута до тестів на виявлення коронавірусу та апаратів для штучної вентиляції легень. Тестів не вистачає, але їх починають передавати в країну по лінії Всесвітньої організації охорони здоров’я. З апаратами штучної вентиляції легень ситуація ще гірша. На 42-мільйонну країну їх усього 3900 штук. Але схожі проблеми спостерігаються і в інших країнах, Україна тут не виняток. Тим часом епідемія поступово розповсюджується по регіонах. Рівень смертності пацієнтів, підключених до штучної вентиляції легень, в Україні складав 88%. Це високий показник. В Німеччині, наприклад, він становив 53%.

Що робить президент під час кризи? 12 квітня 2020 року Зеленський публічно пообіцяв українським вченим винагороду в 1 мільйон доларів за винахід вакцини або ліків від коронавірусу. Досить дивна пропозиція, враховуючи, що в Україні немає лабораторій і спеціалістів для молекулярного моделювання лікарських препаратів такого рівня. З тим же успіхом президент міг пообіцяти 1 мільярд доларів за політ українця на Марс.

Це лише ще один штрих до портрету Володимира Зеленського, гірше попереду. Перші ознаки, що українців чекають серйозні проблеми, з’явилися влітку 2020 року, коли в США та Європі почалися клінічні випробування перших вакцин. Українська влада навіть не спробувала забронювати хоча б мінімальну кількість вакцин безпосередньо у виробників, як це зробили уряди Великої Британії, США, Канади, Ізраїлю та багатьох інших країн. Керівництво цих країн діяло досить активно, а Україна просто чекала, коли їй безкоштовно нададуть вакцини по лінії ВОЗ та ООН.

Масова вакцинація населення в Україні почалася 24 лютого 2021 року, значно пізніше, ніж у країнах ЄС. Наприклад, в той же день 24 лютого уряд Польщі повідомив, що в їхній країні вже вакциновано 1 мільйон людей.

Темпи вакцинації в Україні залишалися дуже повільними практично всю епідемію. До кінця березня 2021 року було вакциновано лише 230 тисяч українців, або 0,4% населення. Оперативний штаб на чолі з Зеленським майже нічого не робив, щоб прискорити вакцинацію. Ситуацію можна було покращити, видавши чіткі накази, зобов’язуючи населення, задіяне в реальному секторі економіки, пройти вакцинацію під загрозою звільнення або штрафу. Однак нічого з цього не було зроблено. Замість реальної роботи президент тільки роздавав обіцянки.

5 травня 2021 року Володимир Зеленський заявив, що до Дня Незалежності (24 серпня) більшість українців повинні отримати вакцину. Звичайно, це теж залишилося порожніми словами. Станом на 24 серпня було вакциновано лише 3,2 млн людей, або менше 10% населення країни.

В той час як у сусідній Польщі вакцинація вчителів завершилася ще 7 березня, в Україні вона запізнилася на 5 місяців. Тільки в серпні, перед початком нового навчального року 1 вересня, держава нарешті пригрозила не допустити до роботи тих вчителів, хто ще не отримав вакцину.

Наприкінці жовтня 2021 року в Україні було вакциновано лише 16% населення. Для порівняння: у Франції – 79%, в Німеччині – 66%, Латвії – 49%, Румунії – 29%. Показники України були нижчими будь-якої країни ЄС. Навіть у Болгарії, найменш вакцинованій країні Європейського союзу, вакцину отримали більше 20% людей.

Провал вакцинації обійшовся Україні додатковими десятками тисяч життів, які можна було б врятувати, якби влада діяла рішуче. Судячи з усього, Зеленський боявся брати на себе непопулярні рішення, щоб не втратити підтримку виборців. Варто нагадати, що значна частина тих, хто підтримує Зеленського, — це малоосвічені люди. Якщо людина скептично налаштована до вакцинації, можна дати гарантію на 90%, що це виборець Зеленського. Будучи досвідченим представником шоу-бізнесу, президент не хотів розчаровувати своїх глядачів, не хотів нікого примушувати, тягнув час у надії, що проблема колись зникне сама собою. Результат цієї затримки – десятки тисяч померлих. Ці люди могли залишитися живими, якби не Зеленський.

За офіційними даними на вересень 2023 року від коронавірусу в Україні померло 109 тисяч людей. Але є підстави вважати, що ці цифри суттєво занижені. Статистика загальної смертності свідчить, що ще за два роки до цього, з березня 2020 по липень 2021 року, в Україні додалося близько 100 тисяч “надлишкових” смертей порівняно з попередніми роками. Водночас офіційна статистика стверджує, що станом на кінець червня 2021 року в Україні було зареєстровано 52532 померлих від коронавірусу. Це протиріччя свідчить, що на кожну зареєстровану смерть від COVID-19 була ще одна — незареєстрована. Ймовірно, щоб не псувати статистику свого медичного закладу або регіону, лікарі часто записували причиною смерті не коронавірус, а іншу хворобу: наприклад, запалення легенів або серцеву недостатність.

>>> 24. Проти Байдена, на боці Трампа та Росії

Зміст

Ще в 2019 році багато людей помітили дивну поведінку нового президента стосовно великого бізнесу. Зеленський грізно насуплював брови при згадці про можливі порушення з боку іноземних інвесторів і дивним чином нічого не помічав, коли в тому ж звинувачували українських олігархів.

Наприклад, проблема екології. Мешканці багатьох промислових міст України давно скаржилися на шкідливі викиди металургійних заводів. Як правило, на цих заводах встановлено застаріле радянське обладнання. До того ж, у часи СРСР, коли будувалися ці підприємства, норми викидів шкідливих речовин у атмосферу були набагато вищі, ніж зараз. Звісно, нові власники заводів могли б встановити сучасні системи фільтрації, які б зменшили шкідливі викиди в атмосферу, але вони не дуже бажали витрачати на це десятки мільйонів доларів.

20 липня 2019 року Служба безпеки України прийшла з обшуками на найбільше металургійне підприємство країни “АрселорМіттал Кривий Ріг”. Обшуки почалися через тиждень після того, як Володимир Зеленський піддав критиці керівництво цього заводу за завдання шкоди екології.

Кілька слів про історію цього металургійного гіганта. В останній рік президентства Кучми, коли цей завод ще називався “Криворіжсталь” і знаходився у власності держави, його вирішили приватизувати. Умови аукціону склали таким чином, щоб ніхто з конкурентів не міг брати участь у торгах. Покупцем став консорціум “Інвестиційно-металургійний союз” (засновники: зять президента Кучми Віктор Пінчук та донецький олігарх Рінат Ахметов). Ціна, яку вони заплатили за завод, склала 800 млн. доларів. Це набагато менше, ніж він коштував насправді.

Через півроку після приватизації почалася “Помаранчева революція” і президентом став лідер опозиції Віктор Ющенко. Оскільки приватизація “Криворіжсталі” проходила з явними порушеннями, її швидко скасували. Пінчук та Ахметов особливо не протестували, бо боялися масової реприватизації. Вони зібрали свій статок, купуючи за десятки мільйонів доларів державні заводи, які насправді коштували мільярди. Тому вони погодились віддати “Криворіжсталь” і не оскаржували це рішення в судах у надії, що всі інші заводи у них не відберуть.

Новий приватизаційний аукціон провели прозоро, в прямому ефірі телебачення, вперше за всю історію приватизації в Україні. На ньому переміг індійський мільярдер Лакшмі Міттал, який запропонував за “Криворіжсталь” 4,8 мільярда доларів. З 2005 року новий власник вклав у модернізацію підприємства ще близько 4,4 млрд. доларів.

Але повернемося в 2019 рік. 17 липня, крім обшуків СБУ, було порушено кримінальну справу проти підприємства за статтею 441 Кримінального кодексу − “екоцид”. Вона передбачає позбавлення волі строком від 8 до 15 років. Одночасно Зеленський прямим текстом натякнув власнику заводу про необхідність виділення фінансової допомоги постраждалим від шкідливих викидів.

8 серпня топ-менеджери “ArcelorMittal Кривий Ріг” зустрілись з президентом. За підсумками розмови були досягнуті домовленості: представники заводу пообіцяли побудувати в Кривому Розі онкологічний центр за 400 млн. гривень і збільшити інвестиції в сферу захисту навколишнього середовища. Після зустрічі кримінальну справу про екоцид одразу закрили.

Те, що ця історія трохи пахне рекетом, це лише один бік справи. Принциповість Зеленського була б похвальна, якби він з такою ж енергією займався екологічними проблемами інших міст. Кривий Ріг займав лише четверте місце у рейтингу українських міст з найбруднішим повітрям. Ситуація в Маріуполі, Кам’янському і Дніпрі ще гірша. Але там повітря забруднюють заводи місцевих олігархів: Ахметова, Коломойського, Пінчука і Ярославського. До них у Зеленського чомусь так і не виникли претензії, і кримінальні справи за статтею “екоцид” проти цих підприємств не порушувалися. Можливо, якби Лакшмі Міттал володів в Україні не лише металургійним заводом, а й телеканалом, то у нього теж не було б таких проблем.

Схема співпраці Зеленського і олігархів була дуже простою. Коломойський, Пінчук і Ахметов отримували за пільговими цінами електроенергію від державних електростанцій. Хто на цьому втрачав? Перш за все, державна компанія “Енергоатом”, яка керує атомними електростанціями. Також державні гідроелектростанції і “Центренерго”. Хто вигравав і збільшував свої доходи? Олігархи та їхні металургійні заводи.

Ще один приклад корупційного лобіювання інтересів олігархів можна навести в справі списання боргів газовим компаніям. 14 липня 2021 року парламент, контрольований Зеленським, ухвалив закон про “врегулювання” заборгованості суб’єктів ринку природного газу. Цей закон дозволив приватним компаніям з розподілу газу списати борги перед державою на суму 58 млрд гривень (приблизно 2,2 млрд. доларів). За дивним збігом обставин, 70% цих компаній належали олігарху і власнику телеканалу “Інтер” Дмитру Фірташу. Якщо ви пам’ятаєте, саме на телеканалі “Інтер” Володимир Зеленський колись займав посаду генерального продюсера.

Що цікаво, подібний закон про списання боргів нафтогазовим компаніям ухвалили за президента Януковича, за 10 років до зазначених подій. Тоді, у травні 2011 року, парламент, на той час контрольований Партією регіонів, прийняв закон “Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ і електричну енергію”. Завдяки цьому документу держава пробачила борги підприємствам паливно-енергетичного комплексу на суму більше 24 млрд. грн. За тодішнім курсом це становило майже 3 млрд доларів. Приблизно 1 мільярд доларів (7,4 млрд гривень) держава недоотримала через списання боргів газовим компаніям, більшість з яких контролював Фірташ.

Зеленський, який на словах зображає себе борцем з олігархами та корупцією, прийшовши до влади, почав працювати за старими перевіреними схемами Януковича. Державні гроші віддавали олігархам. У відповідь олігархічні телеканали демонстрували повну лояльність до діючої влади. В результаті найбільше втрачав державний бюджет, тобто звичайні громадяни: працівники бюджетної сфери та пенсіонери, для яких у українському бюджеті чомусь завжди не вистачало грошей.

>>> 23. Як Зеленський боровся з коронавірусом

Зміст